Андрухович

Юрій Iгорович Андрухович (1960) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників. 1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.

1 ЕЛЕГІЯ ШІСТДЕСЯТИХ

Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою,
в надвечірніх кущах цілувалися пари,
і коли стигле сонце сідало за річкою,
пахли тихим дощем кам’яні тротуари.

М’яч летів до небес над антенами й липами,
шкіряне і космічне буле його тіло.
З виноградних альтан херувимськими хлипами
розтікався в ефір вундеркінд Робертіно.

Ніч густішала вмить, м’ячик танув у темряві,
загоралися лампи в садах і на ґанках,
потаємна глибінь відкривалась у дереві,
озивалися тіні на бляклих фіранках.

М’яч уже не вертався:
пропав на дистанції.
З переповнених чаш голубі водомети
пульсували над парком, де щовечора танці,
де холонули в ніч каруселі й комети.

М’яч повис угорі, а роки розгорталися,
мов солоні моря, мов піщані пустелі,
і до ранку для нас, ніби світ, оберталися
і скрипіли порожні сумні каруселі…

 

 

2 Bad Company

Грицько – як усі тенори, педераст.
Іван – бонвіван, франкмасон, фармазон.
Тарас – пияк і шланH, особливо на службі.
Панько – графоман, а Марко – гермафродит.
Панас мудодзвін, Борис буквоїд,
Якович – атеїст кінчений, духовидець.
Леська і Олька лесбіянки.

Що й казати – паскудне товариство.
Але в XX столітті картина має ще гірший вигляд:
Павло Григорович – істинний сковородинець, так само тенор, арфістка.
Максим Тадейович – мало що балабол, то ще й поляк.
Бажан – жид, Фітільов – кацап.
Мовчу про Бургардта і Йогансена.
Микола Зеров: був би нічого,
Тільки от зуби зіпсовані.
Інженер Маланюк з кадетською виправкою,
прямий, як єдина звивина.
Доктор Донцов, ще пряміший,
з руками чистими навіть після гри в карти.
Доктор Кандиба, розвідник надр.
Доктор Петров, просто розвідник.
Потім ще пару чекістів, два-три комуняки,
десяток академіків
і – наввипередки, хто кого швидше здасть.

Самовбивць замало як на велику літературу,
ну та нічого.

Література могла бути іншою,
казав мій приятель, але дивися, дивися, хто це робив!
Виключно живі люди: невдахи, пристосуванці, мученики.
Самі тобі зболені, хворі, скулені,
саме тобі обскубане птаство, підбите, нелітаюче, бідне.
Література не могла бути іншою.
Слава Богу, що дав нам саме таку – небораками писану.

Обличчя перекошене, піт на скронях,
сухість у роті, запах сірки, нудота,
темний глухий підвал.
Надобраніч, класики, поговоримо завтра.
Здерта шкура Гомбровича
безгучно падає вниз.

 

 

3 And everybody fucks you

Дівчата були не надто гарні й маленькі,
але одна сказала до іншої:
«Пропонують роботу на фірмі.
Секретарем-референтом, обов’язкове знання комп’ютера.
Сто баксів на місяць — і всі тебе трахають».

Сто баксів на місяць, подумав я.
І всі тебе трахають.
Це плюс чи мінус, як це розуміти, подумав я.
І вя кому сенсі, подумав я, невже в дослівному,
може, в переносному?
Я мав над чим замислитись, а поїзд
гнав собі далі й колеса
як дурні вибивали
одне й те саме, одне й те саме:

Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають!

 

 

 

4 Листи в Україну IV

Українські дівчата музичні. Радо
віддаються в траві, особливо влітку.
Садять ружі, малюються на свічадо,
по обіді в неділю читають Квітку —

Основ’яненка, в церкві співають хором.
З них сопрано — перші, контральто — другі.
Тютюном не бавляться, мають сором,
ліпше від мулаток танцюють бугі,

українські дівчата пластичні, здатні
відлетіти в темряву, мов комети
або ангели. Українські дівчата м’ятні,
їм властива віра в чари косметик

і в науку ночі — не скажу «грішну»,
не скажу «чаклунську» й тобі не раджу:
вони здатні знадити навіть Крішну,
тлустого небесного магараджу.

Спогади про них — то дурне зілля,
із отрут і єлею здобуте. Дивен
смак його і дух його, палений, мов Поділля, —

спів і плач літаючих сотниківен.

Я, однак, забувся, поліз у нетрі.
Ти про інше хтів би в листах читати.
А для мене — пастки на кожнім метрі,
мова розпадається на цитати.

 

 

 

5 And the third angel sounded

Один із недобитих в дев’яносто першому
перестрів мене, підбитого, серед нічного Львова.
Нічний Львів переважно належить їм —
я, напевно, єдиний, хто про це знає.
Він також хотів пива, як виявилось,-
п’яний мародер, учасник бойових дій і т.д.

«Брат! — казав до мене. — Брат! Піва кончілась,
ти прєдставляєш? Піва кончілась, жена ушла!»

Я не знав, що буває на світі такий розпач.
Мені все причувалося щось про третину вод
і полин.
Ангел у футболці з третім номером ішов по небу
зі своєю дурнуватою дудкою.

Ми обійнялися, ніби перед стратою.
Перепрошую, перед стартом.

 

 

6 БАЛАДА ПОВЕРНЕННЯ

Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійнявши на плечі дорогу і втому, —
всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його зустрічали:
вечеря з вином — на широкім столі;
чомусь не казав про далекі причали,
замкнувши в устах невідомі жалі.

І всім було дивно, і жінка до ранку
зітхала в даремній гонитві за сном.
А він все дивився туди, за фіранку,
де зірка по небу пливла над вікном.