Андрусяк

Іван Михйлович Андрусяк (*28 грудня 1968, с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.

1 ГЕОМЕТРИЧНЕ

Прийшли  до  круга.  Стали  зусібіч.
І  голови  накрили  прапорами.
І  хтось  завів  нестямно  довгу  річ
про  конуси  і  паралелограми.

А  ми  поволі  падали  в  траву,
підклавши  сон  під  голови  патлаті.
І  так  виразно,  ніби  наяву,
у  нас  в  очах  світилися  квадрати.

 

2 НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ

ми  не  маски  ми  стигми  тих  масок  що  вже  відійшли
ми  не  стіни  ми  стогін  імен  що  об  стіни  розлущені
ідемо  до  людей  у  вінках  недоспілих  олив
у  простертих  долонях  несемо  гріхи  як  окрушини

ми  останні  пророки  в  країні  вчорашніх  богів
ми  останні  предтечі  великого  царства  диявола
ми  зчиняємо  галас  і  це  називається  гімн
ми  сякаємось  в  руку  і  це  називається  правила

а  дівки  на  мітлі  це  наложниці  втрачених  вір
це  михайло  булгаков  надламаним  сміхом  заходиться
в  божевільній  труні  долілиць  повертається  вій
матюкається  сич  ремигає  зашумлена  хортиця

табунами  блукають  отари  і  несть  їм  числа
по  найвищих  деревах  як  дзвони  гойдаються  пастирі
по  незвіданих  нетрищах  душі  виходять  на  злам
і  спалахує  небо  червоною  мічене  пастою

розенкранце  зі  сцени  старий  канделябр  забирай
гільденстерне  жени  за  куліси  розгнуздану  свиту
покоління  майстрів  відчиняє  ворота  у  рай
а  старий  азозелло  веде  під  вінець  маргариту
3 Панночко з блакитними очима…

Панночко  з  блакитними  очима,
панночко  з  блакитними  сльозами,
як  мені  хотілося  навчитись
бути  з  вами  і  не  бути  з  вами.

Як  мені  хотілося,  повірте,
на  вітрах  проворно  пелехатих
і  вдихати  вас,  немов  повітря,
і,  немов  повітря,  видихати.

Але  ви  —  не  ви.  Як  у  люстерці,
роздвоїлись  викриво  й  лукаво.
Ви  одна  спинилися  під  серцем,
інша  ви  пішли  собі  небавом.

І  тепер  в  неходжену  завію,
охопивши  голову  руками,
я  один  голублю  власну  мрію,
інший  я  зорію  вслід  за  вами.

Роздвоїло.  Стерпло.  Загірчило.
Келих  ночі.  Крапелька  отрути.
Панночко  з  блакитними  очима,
з  вами  чи  не  з  вами.  Чи…  не  бути?
4 ДІАГНОЗ ОФЕЛІЇ

обліт  завершених  птахів
на  полі  батька  або  духа
червона  сонця  потерюха
згортається  в  несупокій

на  горло  саду  покарай
на  тінь  зелену  на  карету
на  золотих  підніжках  в  лету
перегортається  цей  край

карбідом  жовтого  жалю
перегортає  датська  осінь
довкруж  акустики  доносів
хтось  тихо  виплюне  люблю

хтось  черепом  означить  порт
де  сарана  дрімає  в  сотах
убивство  діда  це  аборт
а  гріх  убивство  ідіота

лиш  ніч  помилує  плечем
посіє  мак  в  дворі  палацу
і  на  могилу  пертурбацій
червона  мряка  потече

5  СПРОБА МОЛИТВИ

кров’ю  покидаючи  сліди
схрещуючи  літери  як  лати
хоч  на  міліметр  відсуди
тих  кого  не  встигли  покарати
меж  мужичих  випарів  слина
треться  об  задихане  ристалище
в  хор  симетрій  впала  сарана
забери  усіх  котрі  зосталися

хто  тримав  за  лейби  дар  гори
лист  декору  скручений  в  агонії
хоч  на  міліметр  забери
з  пальця  призупинені  півонії

хоч  би  на  маленьку  самоту
на  зернину  зламаного  відчаю
подаруй  усім  кого  засвідчую
крижму  тиші  у  твоїм  саду

 

6 Я помираю вас. Така печаль…

Я  помираю  вас.  Така  печаль.
Така  зоря  над  віком  перестане.
Говорить  Бог:  Прости  мені,  Іване,
прости  мені  за  те,  що  я  мовчав.

Я  все  прощу,  бо  нині  я  помер.
Я  довго  знав,  що  буду  жити  довше.
І  чорний  плащ  облизує  підошви,
і  чорний  місяць  перерізав  нерв.

Я  все  прощаю.  Я  запам’ятав,
в  яку  породу  мозок  цей  залитий.
Вже  опадає  чорна  самота
під  покривало  щирої  молитви.

Уже  цвіте  під  мостом  алича
і  мартиролог  складено  наново.
Прости  мені,  Даждьбоже  чи  Єгово,
прости  мені  за  те,  що  я  мовчав.

І  тільки  кадуб  жовтої  труни,
і  під  ногами  миші  яворові.
А  сни  виходять  в  заміть,  і  по  них
ні  сліду  не  лишається,  ні  крові…